Шановні батьки!
Дошкільний заклад продовжує з 01.07.2020р. роботу в умовах адаптивного карантину
Прийом дітей ( новоприбулих)до закладу дошкільної освіти проводиться лише при наявності довідки про стан здоров’я дитини.
Прийом дітей до груп:
– з 7.00 до 8.30 ранку
– повернення додому з 16.00 до 17.30
– доступ на територію дошкільного закладу з 8.30 до 16.00 ЗАБОРОНЕНО;
– дітей до дошкільного закладу приводять та забирають ТІЛЬКИ дорослі члени родини;
– прийом дітей вранці та передача дітей в кінці дня буде здійснюватися на території закладу за межами будівлі;
– забороняється перебування батьків та супроводжуючих осіб на території закладу без засобів індивідуального захисту (маски або респіратора);
– вимагається дотримання принципу фізичного дистанціювання;

Діти, в яких при температурному скринінгу буде виявлено температуру вище 37,2 С та матимуть ознаки нежиті, кашлю в дошкільний заклад не допускатимуться;
Батьки забезпечують дітей змінним взуттям та чистим одягом.
В дошкільний заклад діти приймаються без іграшок і без засобів пересування ( велосипеди, самокати, візочки).

5 РЕЧЕЙ ПРО КОРОНАВІРУС, ЯКІ ПОТРІБНО ЗНАТИ БАТЬКАМ – МОН ТА МОЗ ДАЮТЬ РОЗ’ЯСНЕННЯ

5 основних речей, які мають знати батьки про коронавірусну інфекцію COVID-19 та про те, як реагувати, щоб убезпечити свою родину від хвороби.

ПЕРШЕ. Інфекція передається переважно повітряно-крапельним шляхом від зараженої людини або через дотик до забруднених поверхонь.

ЩО РОБИТИ: 

• попросити дітей не підходити ближче ніж на 1 метр до людей, що кашляють, чхають або мають жар
• нагадувати дітям про обов’язкове миття рук перед прийомом їжі та після відвідування вбиральні (мити руки потрібно щонайменше 20 секунд або використовувати дезінфекційні засоби для рук)
• попросити дітей утриматися від прийому їжі з загальних упаковок або посуду (горішки, чіпси, печиво та інші снеки), куди багато людей занурюють руки
• просити дітей уникати привітальних обіймів і рукостискань, поки епідеміологічна ситуація не стабілізується
• посилити вимоги до вологого прибирання приміщень, очищення та дезінфекції об’єктів, яких торкається велика кількість людей, провітрювати приміщення
• важливо уникати місць масового скупчення людей

ДРУГЕ. Симптоми інфекції: кашель, біль у горлі, риніт, лихоманка, утруднене дихання, сухий кашель, чхання, біль у грудині; у деяких випадках – діарея або кон'юнктивіт. У складних випадках інфекція може викликати пневмонію. У деяких випадках ця хвороба може бути смертельною, однак переважно це відбувається з людьми середнього чи похилого віку, що мають супутні захворювання. 

ЩО РОБИТИ: 

у разі підвищеної температури дитина має залишитися вдома до повного одужання та одразу отримати консультацію сімейного лікаря.

ТРЕТЄ. Як правильно поводити себе в умовах поширення вірусу?

• мити руки щонайменше 20 секунд або використовувати дезінфекційні засоби для рук
• під час кашлю або чхання прикривати рот і ніс паперовою хустинкою, яку потім необхідно викинути; чхати також правильно у згин ліктя
• не підходити ближче ніж на 1 метр до людей, що кашляють, чхають або мають жар, уникати будь-якого тісного контакту з ними
• не споживати сирих чи недостатньо термічно оброблених продуктів тваринного походження

ЧЕТВЕРТЕ. Маски не допомагають убезпечити себе від вірусу, вони допомагають лише в тому разі, коли маску носить хвора людина.

П’ЯТЕ. Наразі не існує жодних ліків для лікування чи запобігання коронавірусу. Будь-які пропозиції в Інтернеті про вакцини чи ліки – неправда.

                   

Шановні батьки!

З 1999 року в Україні функціонує  Всеукраїнський фонд «Крок за кроком» — всеукраїнська  благодійна організація, заснована Міжнародним фондом «Відродження» (Київ, Україна) та Міжнародним центром розвитку дитини (Вашингтон,США). 

Метою діяльності фонду є залучення дітей з особливими потребами та дітей національних меншин до загальноосвітніх закладів.

Місія Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» — сприяти втіленню освітніх реформ з реалізації особистісно-орієнтованої, інклюзивної освітньої  моделі   з активним залученням сімей і громад, шляхом проведення тренінгів для освітян, батьків, представників громадських організацій, ініціювання та реалізацію проектів, спрямованих на забезпечення рівного доступу до якісної освіти для усіх дітей з особливими потребами, залучення сімей і громади до освітнього та управлінського процесів.

Інклюзія ( від свключення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.

Інклюзивна освіта — це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Інклюзивна освіта в контексті реалій сьогодення

Інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір України є одним з напрямів гуманізації всієї системи освіти та відповідає пріоритетам державної політики.

У процесі демократизації нашого суспільства неабиякого по­ширення набули ідеї гуманізації освіти. На зміну державоцентриській освітній системі, в якій головна мета визначалася як формуван­ня особистості за певними еталонами та підпорядкування власних інтересів державним, а основною ознакою була жорстка регламен­тація навчального процесу, приходить, так звана, дитиноцентриська система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси ди­тини, задоволення її потреб.

 Серед умов формування цієї системи слід виокремити:

•    забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини;

•    здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності;

•    забезпечення їхнього соціально-педагогічного захисту.

   Із розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить й нове розуміння понять «інвалід», «дити­на з психофізичними вадами», «дитина з порушення­ми розвитку» тощо. Сьогодні всі ці визначення посту­паються новому — «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», яке сто­сується як інвалідності у важкій формі, так і помірних за ступенем порушень психофізичного розвитку. Та­кий підхід пояснюється тим, що явище «недостатнос­ті» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності. Але ж спромож­ність вчитися залежить не від стану окремих органів або ж їхньої фізіологічної функціональності, а, радше, від психологічної функціональності дитини. Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає їй підтримку в навчанні, визнає її потенціал та задовольняє всі її індивідуальні потреби.

«Діти з особливими освітніми потребами» — поняття, яке широко охоплює всіх дітей, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків) інших.

    За офіційними даними департаменту медичної статистики Мі­ністерства охорони здоров’я України в нашій державі 135 773 тис. ді­тей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни.

Як засвідчують аналітичні матеріали, ці показники значно мен­ші від середньосвітових. Зокрема, за даними Європейської акаде­мії з вивчення питань інвалідності показник дитячої інвалідності (важкі дитячі патології) у розвинених країнах коливається у межах 2,5% від загальної кількості дітей. Окрім цього, ще близько 8% дітей мають психофізичні порушення, які спричинені розладами слуху, комунікації, інтелекту, поведінки тощо.

Водночас дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчу­ють, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні. Такі статистичні дані значно відрізняються від показників офіційної медичної статисти­ки, відповідають середньосвітовим показникам та мають неупереджений характер, оскільки зібрані оперативними службами, що надають допомогу на місцях.

Система освіти дітей,

 які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні

Нині в Україні функціонує 396 спеціальних загальноосвітніх на­вчальних закладів, де навчається 54,1 тис. дітей (за даними Міністер­ства освіти та науки України). Окрім цього в системі Міністерства осві­ти і науки України функціонує близько 40 навчально-реабілітаційних центрів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, 142 спеці­альні дошкільні навчальні заклади та 1200 спеціальних груп в до­шкільних навчальних закладах загального типу, де навчається близь­ко 45 тис. дошкільників.

У підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики України функціонує 298 реабілітаційних центрів, з них 208 — центрів ранньої реабілітації дітей з порушеннями розвитку, 90 — центрів медико-соціальної та професійно-трудової реабілітації.

Реабілітаційні послуги діти з обмеженими можливостями здоров’я одержують і в 46 центрах соціально-психологічної реабілі­тації, підвідомчих Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Водночас в Україні немає повного статистичного державного обліку дітей, які мають порушення психофізичного розвитку, оскільки на заваді міжвідомчі бар’єри, відсутність єдиної категоризації, різ­ні підходи до проведення обліку таких дітей тощо.

Освіта дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких неодноразово підтверджувалась і використання яких, приносило користь усім дітям

Досвід зарубіжних країн

Розвиток і функціонування системи спеціальної освіти в держа­ві, завжди вважалися проявом турботи про дітей з особливими освітніми потребами. Однак, у більшості розвинених країн світу таке бачення системи освіти дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, почало поступово змінюватися. Знання про потреби таких дітей, педагогічний досвід роботи з ними, відпо­відно обладнані приміщення й досі мають велике значення, проте, сенрегація (сенрегація (лат. — відокремлення) — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення) учнів наразі розглядається як неприйнятна і така, що по­рушує право дитини на освіту.

Загальне бачення цього питання полягає в тому, що переважна більшість дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумо­вого розвитку, повинна мати можливість навчатися разом зі своїми однолітками у звичайних умовах. Одним із результатів такого підходу вважається створення єдиної освітньої системи, яка охоплюватиме учнів різних категорій.

Освіта дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких неодноразово підтверджувалась і використання яких приносило ко­ристь усім дітям. Ці принципи передбачають, що від­мінності між людьми є природним явищем і навчання слід відповід­ним чином адаптувати до потреб дітей, а не «підганяти» під сталі по­гляди щодо організації та характеру навчального процесу.

Виважена педагогіка, орієнтована на потреби дітей і може до­помогти уникнути безцільних витрат ресурсів і краху надій, до чого надто часто призводить низький рівень навчання та шаблонність усталених підходів в освіті. Окрім цього, школи, які приділяють увагу дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розви­тку, є тренувальним майданчиком для суспільства, орієнтованого на задоволення потреб усіх своїх громадян.

Досвід багатьох країн свідчить, що інтеграція дітей, які потребу­ють корекції фізичного та (або) розумового розвитку, найкраще відбу­вається в школах, які приймають на навчання усіх дітей певного райо­ну чи громади без будь-яких обмежень. Саме в таких умовах діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, можуть досягти найвищих результатів в освіті та соціальній інтеграції.

Концепція інклюзивної освіти

З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини найбільшого визнання та поширення набуває соціальна модель сус­пільного буття, що пов’язана з дотриманням прав людини. Наразі розлади здоров’я розглядаються як соціальна проблема, а не як ха­рактеристика особистості. Адже, беручи до уваги, що всі люди різні від природи, скоріше соціум не створює того середовища, яке б мог­ло задовольнити потреби людей-інвалідів, зокрема виховати став­лення до них як до людей з особливими потребами, розробити від­повідні виробничі норми, адаптувати архітектуру міст/селищ та транспортні засоби.

Для соціальної моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія, (інклюзія — процес реального включення інвалідів до активного суспільного життя) зокрема інклюзивна освіта.

Інклюзивна освіта — гнучка, індивідуалізована сис­тема навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивіду­альними навчальними планами та забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклю­зивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б від­повідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від осо­бливостей її психофізичного розвитку.

    Інклюзивна освіта забезпечує безумовне право кожної дитини навчатися у загальноосвітньому навчальному закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. В основу інклюзивної освіти покладена ідея, що виключає будь-яку дискримінацію

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних де­мократичних ідей — усі діти є цінними й активними членами сус­пільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з ти­повим рівнем розвитку, членів родин та суспільства в цілому.

Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах та групах  наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їх­ніх фізичних або розумових проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційно­му розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до цілеспря­мованого використання нових знань і вмінь.

В інклюзивних класах взаємодія між учнями з особливими освіт­німи потребами та дітьми з типовим рівнем розвитку сприяє налаго­дженню між ними дружніх стосунків, завдяки чому діти вчаться при­родно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйними, готовими до допомоги.

Принципи інклюзивного закладу освіти

Інклюзивний заклад освіти — навчальний заклад, який забезпечує ін­клюзивне навчання як систему освітніх послуг, зокрема:

•    адаптує навчальні програми та плани, навколишнє середо­вище, методи та форми навчання для дітей з особливими освітніми потребами;

•    співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей;

•    створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для до­сягнення рівних можливостей і повної участі дітей з особливими освітніми потребами у житті навчального закладу та громади, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, однолітків.    Основні принципи інклюзивної школи такі:

•    усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;

•    школи мають визнавати і враховувати різноманітні потре­би своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів на­вчання;

•    забезпечення якісної освіти для всіх дітей шляхом розроб­лення відповідних навчальних планів, застосування орга­нізаційних заходів, розроблення стратегії викладання, ви­користання ресурсів і партнерських зв’язків зі своїми гро­мадами;

•    діти з особливими освітніми потребами за потреби мають отримувати додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання;

•    вони є найефективнішим засобом, який гарантує солідар­ність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особ­ливими потребами та їхніми ровесниками.

     Інклюзивні підходи у навчанні й вихованні також корисні для ро­дин дітей з особливими освітніми потребами. Адже батьки цих дітей отримують підтримку з боку інших батьків, краще розумі­ють у чому розвиток їхніх дітей є типовим й у чому атипо­вим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання й виховання дитини.

Учителі інклюзивних класів краще розуміють індиві­дуальні відмінності й особливості дітей, ефективніше спів­працюють із батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, психологами, логопедами, соці­альними педагогами іншими).

Інклюзивна освіта передбачає комплексний систем­ний особистісно орієнтований і індивідуалізований стиль навчання, подолання девіацій поведінки та дефіцитарності розвитку, соціалізацію учнів, вимагає вивчення і знання не лише структури на­явного порушення розвитку, а й рівня соціально-побутової адаптова­ності і комунікативно-пізнавальної діяльності кожного учня. У процесі інклюзивного навчання враховуються перспективи майбутнього роз­витку, актуальність засвоєння певної форми соціальної поведінки, ін­дивідуальні уподобання і наміри дітей з особливими освітніми потребами.

Увага грип!

 Профілактика захворювань.

Профілактичні заходи спрямовані насамперед для підвищення резистентності організму до дії збудників грипу, а також інших ГРІ та ГРЗ.
Ефективними, особливо у період підвищення захворюваності, фахівці відзначають наступні методи профілактики:

•    повноцінне харчування з включенням вітамінів у природному вигляді;
•    загартовування та часте провітрювання приміщень;
•    вживання загальнозміцнюючих та тонізуючо-імуномодулюючих препаратів та препаратів цілеспрямованої імуностимулюючої дії.
Високоефективними є рекомендації загального санітарно-гігієнічного спрямування, зокрема:
•    Часто мити руки з милом, особливо після відвідування;
•    Прикривати ніс та рот хустинкою (або одноразовими серветками), особливо при кашлі та чиханні;
•    Широко застосовувати засоби нетрадиційної (народної) медицини, гомеопатичні препарати, оксолінову мазь.
На що необхідно звернути увагу:
•    Існують деякі особливості клінічного перебігу грипу у різних вікових группах. У дітей молодшого віку передусім можуть з'явитися симптоми нейротоксикозу (блювання, судоми) навіть на тлі субфебрильної температури тіла. У осіб похилого віку на тлі ГРВІ загострюються серцево-судинні захворювання, активуються хронічні вогнища інфекції, що суттєво впливає на клінічні прояви грипу.
•    Захворювання здебільшого починається гостро, з проявів загальної інтоксикації (озноб, відчуття жару, сильний головний біль, біль в очах). Хворого турбують загальна слабкість, ломота в попереку, крижах, суглобах, м'язовий біль, порушується сон. Привертає увагу вигляд обличчя хворого: гіперемія, одутлість, блискучі очі — загалом воно нагадує обличчя заплаканої дитини. Інкубаційний період при грипі коливається від декількох годин до 3 діб.
•    Здебільшого на другу добу хвороби з'являється сухий кашель, починає турбувати біль у грудях. На 3-5 добу кашель м'якшає, з'являється незначна кількість слизового мокротиння. Носове дихання порушене через набряк слизової оболонки.
•    Вже в перші години температура тіла може сягати 39-40°С, утримуватись на такому рівні 2-3 доби. Проте, якщо в подальшому гарячка продовжується або розвивається її друга хвиля (загалом триває довше 5-7 діб), це свідчить про розвиток бактеріальних ускладнень.
•    Лікування ГРВІ та грипу є складною проблемою, тому його має визначати лікар. Не потрібно займатись самолікуванням, це небезпечно! При своєчасному і правильному лікуванні хвороба закінчується повним одужанням.

Увага! Гепатит А

Для того чтобы не допустить заражения и распространения гепатита А, необходимо помнить следующее:

• золотое правило: "Мойте руки перед едой" является залогом здоровья и в данном случае;
• не следует употреблять некипяченую воду, нужно всегда мыть фрукты и овощи, не пренебрегать термической обработкой продуктов;
• больной, независимо от тяжести заболевания, наиболее заразен в конце инкубационного периода и весь преджелтушный период. С момента появления желтухи он практически не опасен для окружающих;
• не менее важно помнить, что в момент обострения хронического гепатита больной также выделяет вирус с мочой и фекалиями и, следовательно, опасен для окружающих;
• лица, общавшиеся с больным гепатитом, должны находиться под наблюдением врача в течение 45 дней, желательно - с лабораторным наблюдением за функциональной способностью печени и исследованиями на серологические маркеры вирусов гепатита;
• в детских учреждениях, где был выявлен заболевший гепатитом, устанавливается карантин на 45 дней с ежедневным осмотром детей врачом;
• при уходе за больным необходимо тщательно мыть руки с мылом, особенно после посещения уборной, уборки помещения, где находился больной, и предметов его туалета;
• для снижения частоты осложнений и переходов болезни в хронические формы следует строго придерживаться диеты, рекомендованной врачом, избегать приема алкоголя, а также физической нагрузки не только во время острой фазы болезни, но и первые 6 месяцев-1 год после выздоровления;
• для снижения частоты заражения через кровь, плазму и другие препараты крови введена повседневная система лабораторного контроля за донорами по выявлению вирусов гепатитов В и С;

Вірус грипу, як він передається?

Існує два шляхи передачі від людини до людини гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ), у число яких входять і віруси грипу – повітряно-крапельний і через дотики до різних предметів. При повітряно-крапельній передачі віруси виходять від хворої людини разом з крапельками рідини при кашлі, чханні, видиху. При цьому навколо хворого утворюється «зона ураження» радіусом від кількох десятків сантиметрів до метра.

Часто ситуація ускладнюється тим, що хворий перебуває на стадії інкубаційного періоду і ще не має ніяких зовнішніх проявів хвороби (відповідно, не викликає побоювань у оточуючих). Те ж саме може статися, якщо у інфікованої людини сильний імунітет. Вона сама не захворіє, але може заразити оточуючих ще до того, як її організм впорається з вірусами.

Не менш небезпечна здатність вірусів грипу деякий час «жити» на предметах, до яких торкалась інфікована людина. Це можуть бути побутові предмети, офісна техніка, гроші і т. д. Здорова людина, що доторкнеться до тих самих предметів, ризикує заразитися грипом. Щоб цього уникнути, необхідно під час епідемії якомога частіше мити руки з милом. Мило не вбиває віруси, але змиває їх з шкіри рук, запобігаючи зараження.

Як вберегтися від грипу? Поради лікарів

Своєчасне проведення профілактичних щеплень зменшує захворюваність на грип у 2-3 рази. А оптимальним часом для проведення профілактичних щеплень є листопад.

Про це заявляють медичні працівники, повідомляє прес-служба Головногоу правління охорони здоров'я КМДА.

Фахівці наголошують, що поряд зі щепленнями не менш важливими є заходи санітарно-гігієнічного спрямування.

Саме тому охочим бути здоровими всю зиму радять вести здоровий спосіб життя, проводити ранкову гімнастику; гуляти на свіжому повітрі; проводити контрастні обливання водою; їсти багато свіжих овочів і фруктів.

Також радять не забувати про настойку ехінацеї, елеутерококу, часник, цибулю, відвар шипшини, вітамінні препарати, зокрема вітамін С, аскорутин, а перед виходом на вулицю закликають змащувати носа оксоліновою маззю.